Тихо ночі впадуть у облудний серпанок безсердя.
Протилежні міста. Протилежні гармонії снів.
Березневі дощі нас врятують від подиху смерті,
А безсоння сховає відлуння загублених слів.
Так далеко. Так хочеться дотику серця,
І втрачається сенс у сплетінні далеких дротів.
Хтось шепоче мені, що цей клятий зв'язок обірветься.
Я не вірю. Я знаю, де шепіт забутих світів.
Відчуваю Тебе. Відчуваю, все буде інакше,
Виростає в душі веселкового неба блакить,
Бо «твоє» і «моє» об’єднались у вічності в «Наше»,
І прихований біль назавжди у тартари летить.
В паралельних світах об’єдналися наші сузір’я,
Світлі тіні пливуть по блакитній безодні озер.
Тихо падають дні у облудний серпанок безвір’я.
Та я вірю собі. І Тобі довіряю тепер.
11.04.07
Тихо ноч впадуть у облудний серпанок безсердя...
© Copyright: Марина Осенняя, 2010
Свидетельство о публикации №110061500117
Свидетельство о публикации №110061500117
Рецензии