Ми все чекаємо дива, молим, мов хліба,
Ціле життя все блукаємо в яві і снах,
Ціле життя захлинаємось небом блакитним,
Ціле життя озираємось - крил ще нема ?
Ціле життя своїм гордощам віддані вірно,
Навіть згоряючи, все ще боїмось чогось...
Що воно скажеться ?
Що там подумають грізно ?
Серце стискається обручем страхів, марнот...
Кожна зоря - мов народжена юна царівна,
Співом птахів розривається,
плаче любов.
Тільки тобі то все байдуже,
пилося б, їлось...
Тільки навіщо вимолюєм щастя ми знов ?
Скільки залишилось
літнього паркого вітру ?
В темряві плаче сполохано
пугач-дитя...
Як пронизати, прощаючи,
серце цим світом ?
Як долюбити все втрачене
без вороття ?
Ми все чека мо дива...
© Copyright: Борис Смыковский, 2010
Свидетельство о публикации №110061405068
Свидетельство о публикации №110061405068
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.