Стихає злива, в «руці графіті графського парку»
Стихають передзвони пошуку
І наче ту занедбану внутрішню сварку
Уже вклав до рипучого кошику
Моя солодка злива що в місяці
Вродила як зелень на прохання весни
І ті вишні що з дерева висячи
У мене немов би прапором неба, впусти
І вже звідти зарадь загріваючи
З переспівами моїх голосів
Не мов би свідчи, що вже як страждаючи
Потяг як зорева, за вітром злетів
Смачні елегії винного простору
Клалися покотом в тебе, одвічно
Воєводи доб’ють чи то гангстери
Мене, у єдиному подиху, свідчи.
Стиха злива
© Copyright: Антон Мартини, 2010
Свидетельство о публикации №110060606486
Свидетельство о публикации №110060606486
Рецензии