І не тим ми обпалені полум’ям
Що до тла всі краєчки світів
І не тими нічними сонетами я
Напоїти тобою хотів
У вишневих незримих маревах
Роздягати тебе до істини
У сповідях і каяннях
Мої подихи як подив їстимеш
Обгоріли як макові зорева
Полетіли зірками у ліжко
Тільки знову нічними сонетами я
Одягнув тебе у вічності книжку
Мої лебеді десь в поцілунку
Їхні крила я бачив у тебе
Твого тіла, його візерунку
Де залишена пам'ять про мене
Догорали останні дотики
Небесним зіткненням дощу
Твої жалючі очі як дротики
Собі ніколи не відпущу…
***
© Copyright: Антон Мартини, 2010
Свидетельство о публикации №110060606483
Свидетельство о публикации №110060606483
Рецензии