Ус ми
Усі ми вміємо жбурляти щось і грюкати дверима
Скиглити про себе всім і вся
Твоя похила вщент допалена довіра
Вклалась в землю і рида немов дитя
Ти моя маленька спадщина від бога
Довірена щоб вберегти від власної себе
Яка ж то вберегти тебе є змога
Коли дверима гримнула немов то смерч в мене
Повір, немає більшої біди чим не бачить щастя в горі
Поезія що тішиться в мені
Краплина у тім що розлила ти морі
В підтексті вказує на щирості свої
Та хто ж за щирість не карався
Кому не били в дно задрипаних клинків
Та все ж чомусь одній тобі віддався
Хоч світ тебе мене й почути не схотів
© Copyright: Антон Мартини, 2010
Свидетельство о публикации №110060606467
Свидетельство о публикации №110060606467
Рецензии