Балада про людей

Ось панове, ще один світ, ще одного поєта...запрошую...



Люди всіляко з’являються
Наче роси на травах встеляються
Мовби квіти що розправляються
Люди всіляко з’являються

Люди у роках спіліють
Душі у кроках доспіють
Як квіти весни зеленіють
Люди у роках спіліють

Хмари небес розливаються
Люди блукати  привчаються
Люди шукати навчаються
Хмари небес розливаються

Люди в коханні пізнають
Люди в коханні втрачають
Люди травинку зривають
Люди людей все минають

Люди ідуть, озираються
Наче птахи повертаються
Наче шляхи що збігаються
Люди ідуть, озираються

Обличчя людей забувається
Обличчя людей полишаються
Любов до людей не минається
Коли щирість у людях трапляється

Коли щирість у людях трапляється
Люди з коханням кохаються
Наче світло із небом зливаються
Люди всіляко з’являються

Шляхами, степами й дорогами
Поміж сварками і перемовами
Між поразками і перемогами
Шляхами, степами й дорогами

Люди ідуть і втрачаються
Люди несуть і згибаються
Всесвіту зорі зриваються
Люди ідуть і втрачаються