Надихав діамат,
До істмату – німа,
Богослів’я нe вчила…
Вже не знаю сама:
Є в нас Бог чи нема,
Але зверхнюю силу
Чую я у житті,
І тому в самоті
Я звертаюсь до Бога:
Боже, певно, Ти є,
Адже серце моє
Не розбила тривога,
Я живу. Я – жива,
Розквітають слова,
Мов чарівнії квіти,
Боже, Вдячна Тобі –
Не в неволі й журбі
Просіваю я літа.
На родючій землі.
Мої діти – цілі –
Не убоги й каліки…
Мирне сонце встає,
Гріє серце моє,
Заглядає у вікна.
Боже, вдячна Тобі
За хмарки голубі
І за весни блакитні,
За січневий мороз,
За Різдво і покос,
За замріяні квітні,
За змістовне життя
І за те небуття,
Що на мене чекає,
І за днину погожу…
Я дякую, Боже,
За все, що я маю.
90-е.
Атеiстка
© Copyright: Лариса Даренская, 2010
Свидетельство о публикации №110060601605
Свидетельство о публикации №110060601605
Рецензии