Мандр вка Шута
Несподівано думки линули.
Кажуть люди, що їми багаті
Дурні – пророки загублені.
Що до них, то не час жартувати.
Бо мандрівка Шута несподівано
Стала іскрою Божою людськості.
Пересичені чарами, Зміями,
Дущі стогнуть від тії падлючості.
Репетують, поваги випрошують
Хоч до себе – кожного з нас,
Та надії десь там виношують,
Що настане в майбутньому час:
Як колись, попливуть пароплави
В зоряній самоті, як хмарки
В піднебессі; ожваво
Постають за кермом малюки.
© Copyright: Наталья Любавина, 2010
Свидетельство о публикации №110060403784
Свидетельство о публикации №110060403784
Рецензии