Вже й кращий друг емігрував учора
з собою кликав, як лелека в далі.
Як біле не хотіти, як все чорне?!
Як першість не бажати, коли крайній?!
Там парасолі від дощів укриють...
А нас від бід укрили бані храмів.
Я серце теж залишив на чужині,
а от душа вітчизною порхає.
Чому мене тримають ці простори?
Чому в безгрішші я такий багатий?
В криниці нам здаються ближчі зорі,
але від себе не емігрувати.
автор - Володимир Віхляєв
емiграцiя народноi душi
© Copyright: Вихляев Владимир, 2010
Свидетельство о публикации №110060205756
Свидетельство о публикации №110060205756
Рецензии