Знов пам’ять вертає, бабусю,
До Вашого теплого дому.
На фото пожовкле дивлюся –
Тепер відчуваю у ньому
Листочка осіннього втому.
Ті квіти, які пригортали
Колись Ви своєю любов’ю –
Ромашки, півонії, кали
Чатують на цвинтарі з болем.
А хата, ураз потемніла,
Коли за Вас півчі співали.
Сутула, неначе могила,
Вона межи нами стояла,
Мов крапка, на аркуші сивім.
І ось, наче листя торішнє,
В шухляді Ваш спадок безцінний –
Поличчя. І роздум над віршем.
І спомин, що серце поцілив.
автор - Володимир Віхляєв
Знов пам ять вертаe, бабусю
© Copyright: Вихляев Владимир, 2010
Свидетельство о публикации №110060205571
Свидетельство о публикации №110060205571
Рецензии