Прощання з фантазi ю, або Останнiй лiричний вiрш

Ну що ж, прощай, моя нездійснена фантазія...
Прощай... Два роки пролетіли, як в кіно.
Два роки мучився і пив я душу, як вино.
Та вийшла врешті-решт така оказія...

Я не осмілювавсь казать тобі про почуття -
Не міг ніяк я підібрати слів таких,
Важливих одночасно і легких.
Тепер вже пізно і немає вороття...

Тепер ми розійдемось хто куди,
Шляхи у різні боки світу попрямують.
Серця в життєвім ритмі не гальмують,
І небо не наллє на нас води.

Не буде більше зустрічей щоранку,
І мимохіть дарованої посмішки твоєї.
Забудуть нас дрімотнії алеї,
Укутавшись у свіжість на світанку.

Мені лишила ти на згадку небагато:
Свій блиск очей та коротенькі діалоги.
Я збережу цей скарб, візьму його в дорогу,
Щоб міг він інколи про тебе нагадати.

Ти загубилась у танку чужих кохань,
Такий близький хтось і знайомий,
Багато років вже відомий,
Кружляє з тобою без вагань.

А я стою один-однісіньок обабіч свята,
Я там чужий, я зрозумів - мені не раді.
І поряд тільки стіни голі та пихаті,
Та моя гордість рідна і триклята...

Мені весна відкрила врешті очі:
"Ти покохав фантазію, не дівчину..." -
Прошепотіла фразу незакінчену,
Й пішла собі у темну далеч ночі.

...Сьогодні я кажу "Бувай!"
Своїм надіям утопічним,
Рядкам безглуздим і ліричним
Я також крикну "Прощавай!"