Я вчора знову ожила...
І серце знову битись стало.
Танок мені те розказав,
що лиш тебе не вистачало.
Руками обіймеш мене...
Спочатку ледь, тоді міцніше.
Боявся навіть доторкнутись...
Казав, що я найчарівніша.
Я розтаю в твоїх руках,
Як сніг від подиху на віях.
І я тону в твоїх очах...
Очах, вщерть сповнених надії.
Та забуваю я про все:
Про те, що я від тебе старша.
Що це добра не принесе.
Що не любити було б краще.
Я забуваю
© Copyright: Евгения Черниговская, 2010
Свидетельство о публикации №110052108584
Свидетельство о публикации №110052108584
Рецензии
