Я їхала до тебе... Лиш до Тебе.
Не має значення у Львів чи на край світу.
Як пташки з клітки вилітають в небо...
Мені ще в потязі хотілося злетіти.
Ми мали один день, щоб все сказати.
Щоб все зробити, що хотіли і забули.
Ми мали один день, щоб надивитись
У очі одне одному. Минув він.
....
Ми розлучались...небо сльози лило.
А серце моє краялось від болю....
Та чи могла я щось тоді зробити?
Як хочеш - то лети собі на волю.
Лиш тільки потяг рушив - я стояла,
дивилась у вікно і посміхалась...
Яка ж тоді щаслива я була,
Цього собі мабуть не уявляєш!
Коли минули півгодини чи година -
Спинити сльози я була безсила...
Мені було байдуже, що навколо
На мене люди з подивом дивились.
На ранок...я прокинулась щаслива.
Згадала вечір. Посмішка десь ділась.
Тепер тебе забути намагаюсь.
Але не можу, хоч би і хотіла.
Ми мали один день
© Copyright: Евгения Черниговская, 2010
Свидетельство о публикации №110051700929
Свидетельство о публикации №110051700929
Рецензии