Б-И. Антоныч. Жалоба тёрна

Богдан-Ігор АНТОНИЧ (5.10.1909-6.07.1937)
Переводы сделаны по изд.: Богдан-Ігор Антонич. Поезії. — К.: «Рад. письменник», 1989. — 454 с. (Б-ка поета)

с. 147
СКАРГА ТЕРНУ
Затихло. Птахи більше листя не колишуть,
і порохно у темряві, мов погляд смерті,
свердлить холодним світлом мрячні нетрі лісу,
як око, в дно життя задивлене уперто.

Краплина крові з рани ночі — це калини
маленька ягода між листям червоніє.
Мій брате оленю, обидва ми із глини,
та ти життя від мене краще розумієш!

Усе, що знаєм: більше зір, як маку зерен,
вузли життя немов вузли пташиних льотів.
Щоночі скаржиться рослинним болем терен,
що мусів він колись чоло Христа колоти.

[перевод]
ЖАЛОБА ТЁРНА
Дальнейшее — молчанье. Смолкли птичьи трели.
Истлевший сухостой — запёкшаяся рана:
зловещим взглядом, чей прицел смертелен,
пронзает жизнь мою до дна упрямо.

И капля крови в ране ночи — ягода калины:
мелькнёт меж листьями — и спрячется обратно.
Лесной олень, нас из одной лепили глины,
но к правде жизни ближе ты, о брат мой.

Пусть больше в небе звёзд, чем в торбе зёрен.
Как птичьи стаи, наши дни несутся.
Всей болью веток ночью жалуется тёрен,
что должен, должен был язвить чело Исуса.
   10 марта 2004 © В. Яськов, Харьков