Сон

                Ірині
Погляньте на небо, які ясні зорі,
Нічого не треба, лиш простору море.
І з Вами, Кохана, піднімемось в небо,
Та більше нічого на світі не треба.

Зірки навкруги – наче справжні перлини
Розкидані рясно по стелі хатини.
І ми сидимо, я кохаю Вас сильно,
А ще обіймаю сердечно і ніжно.

Ось місяць повис, як світильник великий,
Промінчик кидає він жовто-блакитний,
І Ви, моя мила, у сяйві рясному,
Купаєтесь, мов у безкрайньому морі.

На це все дивлюсь я, і також ниряю
У місячне сяйво, й долоні стискаю.
І в почуттях ми пливемо-пливемо,
Й країну фантазій, я вірю, знайдемо!

Яскравеє світло засліплює очі,
Бо ми ще пливемо у просторах ночі,
Це наша країна фантазій чудових,
І нас там стрічають, як старих знайомих.

Усі веселяться й сердечно вітають,
Й вінок з гарних квітів на нас надівають.
Навкруг все таке чарівне і красиве,
І Вам я дарю почуття ці щасливі!

Нас так нарядили, що й не описати,
А ще запросили до столу сідати...
Яка ж Ви красива, що й слів я не знаю,
Лише прошепочу на вушко: "Кохаю!"

Музики заграли: пішли, потанцюєм,
І в танці один-одного поцілуєм.
Так щиро, так ніжно, неначе малята,
І все це у скромній малесенькій хаті.

Та хатка на небі, у ній ми, мов казці,
Таке лише бачить дитина в колясці.
Цілунок дарую я Вам на прощання,
Й прокинетесь вранці п’янкі від кохання.