УПАвшим

 
Ми вже забули,
Що було знайомо
Для наших дідів,
Для наших знайомих.
І зникнуть вони,
Підуть в нікуди,
І не змиють ніколи
Всього цього бруду.
Забути не вдасться
Оті страшні миті
Де не було щастя,
Ріки крові пролиті.
«Не було війни!
Забути про це!»
Наказує хтось,
Та совість не дає.
І вибухи, і смерті,
І ваші друзі мертві.
А хто живий –
В того душа подерта.
Ось вже цілий вік
Умілий чоловік
Не чує більше дзвін,
УПАв від болю він.





Важкі металеві снаряди
Зривались спереду і ззаду.
І знову смерті та утрати…
Все скінчилось,
Лиш спогади лишились,
Про тих, що на смерть бились,
Про тих, кого не має з нами.
Їхні тіла складали штабелями
В холодні, тісні ями.
Призначену вам кулю
Впіймало їхнє серце. Волю
Подарувавши, віддавши смерті долю.
Нема вже їх…
Нема вже й тих,
Хто їхні імена беріг.
І тільки числа у календарі
Нагадають, що бунтарі
Перемогли, байдуже коли.
Ось вже цілий вік
Умілий чоловік
Не чує більше дзвін,
УПАв від болю він.






ЗМІ зробили свято.
На ньому людей багато
І квітів море. Треба  святкувати…
Та ветеранів менша,
Скоро не побачиш солдатів,
Які йшли  зі злом воювати.
Ще років двадцять
І не буде хлопців хвацьких,
Історій і пісень козацьких
І заросте це місце бур’яном,
Ніхто не зрозуміє, що воно
Було для них усім. Лише вином
Пом’януть молоді старих,
Для когось лиш дурних,кривих,
Для мене ж як святих.
Як би тоді – ще на війні
Здались без бою всі вони,
Задумайся, а чи були би ми?..
Ось вже цілий вік
Умілий чоловік
Не чує більше дзвін,
УПАв від болю він.