Про старого море

 
Реальний твір,
Хоч вір, а хоч не вір.
Він бивсь неначе звір
І він хотів ним стати,
Щоб скинути старості лати,
Щоб рибу упіймати,
Одную лиш рибину.
І ледь не загинув,
Щоб довести дитині –
Старий Сантьяго
Ще може так багато,
Ще не в минулому як Яго.
Три місяці – як все життя.
Три місяці – у сітках лиш сміття.
Історія реальна,не брехня.
І досвід ролі тут не грає,
Хоч ловиш в морі,а чи зкраю.
Нема в сітках рибної зграї.
Манолін його покинув
На півдорозі,та старець не загинув,
Він далі в море линув.
Хотів,щоб хлопець був із ним.
І Крим,і Рим
Пройде він сам,
Не довірятиме словам,
Не довірятиме і вам,
Лише надія у власні сили
Буде у нього до могили.
Моряк не має крила,
Він має лише руки,
Думки його прикуті
До води, а інші звуки
Старий не чує.
Природа – ворог,а його рятує.
У боротьбі їх двоє:
Два в морі королі –
Рибина і людина у човні,
І в неї руки у крові.
Рибина б’ється за життя,
Старий же хоче визнання,
Один із них піде у небуття,
Та море не холодить,а гріє
І після того Сантьяго зрозуміє:
«Які нікчемні мої мрії,
І як безглуздо живуть люди,
Надіючись у те,чого не буде,
Одне хваління з-від усюди.
Ми думаєм,що ми – боги,
Керуємо життям згори,
Самі ж нічого не змогли
Й не зможемо ніколи
Свої гріхи всі змити кров’ю,
Звернутись до природи із любов’ю.
І як один літак кружля в повітрі,
Як човен носить при бурхливім вітрі,
Як воїн залишився сам на вістрі
 
Проти всієї роти –
Так ми воюємо проти природи.
Нема дотримання угоди
Про вічний мир і вічний спокій.
Нема вперед жодного кроку
І світ роздвоївсь ненароком.
Для чого людство
Робить таке паскудство.
А жити в мирі так же просто…
Я розумію тебе,рибо,
Чому ти так пірнаєш живо,
Ти хочеш жити – от і все диво,
Тобі не треба грошей до неба,
Тобі не треба слуг навколо себе,
Життя і воля – ось що треба.»
Так зрозумів Сантьяго-старець
Душу моря,та свій окраєць
Не випустив,людина ж бо не заєць.
Не ніч й не день один
Боровся з рибою марлин,
Щоб в нього знов повірив Манолін.
Та як там не було,
Життя дало,життя й забрало.
Крові з рибини витекло не мало,
З’явились інші хижаки – акули,
Смак крові відразу всі відчули,



Зубами мертву плоть проткнули
Лишився лиш кістяк –
Прямий конкретний натяк,
Що в світі важко так.
Залишився кістяк від мрій,
Кістяк від сподівань й надій,
Кістяк від неземних зусиль…
Його знайшли посеред скель:
Старий в човні і з ним кістяк оцей,
It was his way.
Сантьяго був як привид
І не знайшов він привід
Розправити вітрила
І повернутись без улову
Й життя почати нове.
Душа і тіло нездорове,
І лиш повернення малого
Вселяє надію у старого
Й,не маючи довіри ні  до кого,
Виходять на рибалку.
Людина  – наче лялька,
Але надія живе змалку
І в старості вона всміхається.
Фортуна з нами грається,
А нам боротись залишається!