Олександр Блок. Скiфи

Панмонголізм! Хоч ймення дике
Та ніжить слух мені воно.

Володимир Соловйов.


Мільйони – вас. Нас – тьми, і тьми, і тьми.
А спробуйте, у герці з нами!
Так, скіфи – ми! Так, азіати – ми,
З щілинистими, жадними очами!

Для вас – віки, для нас – година враз.
Ми, як слухняні, вірні хлопи,
Тримали щит проміж двох різних рас,
Монголів і Європи!

Віки, віки старий вогонь кував
І грому заглушав лавини,
Мов казка дика, був для вас провал
І Лісабону, і Мессіни!

Сторіччя ви дивилися на Схід,
У стос збиравши наші перли,
Під глум чекали, коли скресне лід,
Щоб пушок розчохлити жерла!

Вже – час настав. Б’є крилами біда,
І кожну мить образа прибуває,
І прийде день – розмиє слід вода
Від ваших Пестумів, хто знає!

О, світ старий! Допоки, геть, не зник,
Солодкої ще повний муки,
Ти зупинись, премудрий, мов Едіп,
Перед бовваном Сфінкса, склавши руки!

Вся Русь – то Сфінкс. У радощах й журбі,
І чорною зайшовшись кров’ю,
Її віддавна погляд на тобі,
Із ненавистю, із любов’ю!..

Кохати так, як любить наша кров,
Ніхто із вас давно не любить!
Забули ви, що в світі є любов,
Що в попіл спалює і губить!

До смаку нам – і цифр студений жар,
І дар видінь – дарунок Бога.
Підвладні нині галльських дум пожар,
Германський геній – точність строга…

У пам’яті – парижських вулиць ад,
Венеціанська прохолода,
Садків лимонних дивний аромат,
І Кельна димно-чадна врода…

Ми любим тіло – колір його, смак,
Смердючо-смертний плоті запах…
Часом, скелет ваш трісне, позаяк,
В тяжких і ніжних наших лапах?

Бо звикли ми, з природою на ти,
Коней в степу голіруч брати,
Ламати жеребцям важкі хребти,
Рабинь в покірності тримати…

Прийдіть до нас! Від лихоліть війни,
Обіймів мирних навстіж брами!
У піхви меч старий вкладіть самі,
О, друзі! Станемо – братами!

А якщо ні – нам нічого втрачати,
Ви нам відкрили віроломство!
Віки вас проклинатиме – не мить,
Хирляве, без снаги, потомство!

Ми широко по хащах і лісах,
Перед Європою великою
Розступимось! І гойкне страх,
Своєю азіатськой пикою!

Ідіть усі, ідіть всі на Урал!
Розчистимо ми плац для бою.
Стальних машин, вирує інтеграл,
З монголів дикою ордою!

Та самі ми – віднині вам не щит,
Не підемо до бою самі,
Подивимось, як смертний бій кипить,
Вузькими, хижими очами.

Байдуже нам, коли жорстокий гун
Багатством мертвих стане марить,
Палить міста, до церкви гнать табун,
Братів одвічних, м’ясо жарить!..

Опам’ятайсь – востаннє, світе-вир!
На братське свято праці й миру,
В останній раз на світлий, братський пир
Мій варвар підіймає ліру!