Бабуся

Розвіває вітер листя,
Сонце котиться вже спать.
Йде додому баба Христя,
Бо пора відпочивать.

Як прийшла у дім бабуся,
Сіла нишком у вікна.
-Скільки вже оце дивлюся,
А його нема й нема...

Тяжко так вона зітхнула.
Гірко стало на душі.
Вже багато літ минуло,
Як живе сама в глуші.

Чоловіка вже немає,
Син загинув на війні.
А дочка про себе дбає,
То провіда,а то й ні.

І того бабуся сива,
Вигляда свого кінця.
Ось сьогодні,як косила,
То отримала синця.

-Милая моя ти доню!
Не покинь мене саму.
Я ж жила для тебе,Тоню.
А оце вже скоро вмру...

Так сказала,помолилась...
Спати,старая,лягла...
Тоні у ві сні приснилась,
Та й до Бога побрела.

Їй сказала вона:"Доню,
Хай здоров'я Бог дає,
А як будеш ти старою,
То унуків хай пошле."

Ті слова запам'ятала
Заклопотана дочка.
Та,на жаль,тоді згадала,
Як зостарілась сама.

Ой ви,діти молодії,
Не забудьте стариків.
Бо для всіх одна є дія:
Од дитини до батьків.

Всі живі і всі вмираєм.
Бог над всіми нами є.
Що комусь ми побажаєм,
Те й отримаєм в своє.