Неможливо, коли не кохають, кохати водночас,
І терпіти розсудливий погляд, і серце, мов лід.
Ніби стомлена буть, ніби плакали гордо ті очі,
Як скрижаллю на тілі, як бурі страшної приліт.
Полохливо чекала його серед зимної ночі,
Мерехтіли вогні, замерзали нестерпні моря.
Серце вкрай, аж болить, розсікає іскра оті очі,
Що чекали на мить, на надію, та прийде зоря...
Прийде час, коли біль не мине, а лише пригорнеться,
Коли сонця не стане, не лишиться більше тепла.
Коли тьма заплітатиме коси, що долей зоветься,
І ні серця, ні ніжності, прикрість, печалі – та я...
Прикр сть, печал та я...
© Copyright: Катрин Толстикова, 2010
Свидетельство о публикации №110042706592
Свидетельство о публикации №110042706592
Рецензии