Я вiдчуваю пам ять генетичну
Я бачу блиск... то світяться слова,
Мов ті краплини, чисті і прозорі,
Збережені й відстояні в віках,
Згуртовані, як води в морі.
Думки - джерельця пам'яті людей,
Що живляться незримими зв'язками
Минулих і сучасних тих ідей,
Що змінюють відносини між нами.
Спливають, як відбиток давнини,
Бабусиних пісень чарівні звуки.
В дитячу душу входили вони,
Відлунює ще й досі присмак муки.
Я відчуваю пам'ять генетичну.
Далекий рід, тобі низький уклін.
Слова складає в лінію логічну,
Рукою водить досвід поколінь.
Та годі вже, облишу я скорботи,
Своїм думкам, як вірші розпочну,
"А ну мерщій беріться до роботи!" -
Наказ бабусі...часом не до сну...
© Copyright: Валентина Жердева, 2010
Свидетельство о публикации №110042700618
Свидетельство о публикации №110042700618
Рецензии