Ой люди-люди, що ж це буде - себе запитую i вас.
Як нам пройти крізь ці облуди, щоб пломінь віри не погас?
Щоб, незважаючи на лихо, надIю в серцI зберегти,
Та не пiти пiд ярма тихо, а крокувати до мети.
Щоб не прийшов сюди чужинець, свої наводячи лади,
Та не страждав брат Українець, без мови, наче без води.
Щоб вороги нас не здолали, не кпили злiсно собi з нас,
А щоб щоднини пам'ятали: прийде на них ше судний час.
Вiдповiсти їм доведеться за кожен вчинок, кожне зло,
Гuрка година розпочнеться, не буде того, що було...
Усiх тих благ якими звикли так вихвалятися вони,
I смiх зухвалий раптом стихне, вiд прикрих докорiв вини.
Та тiльки пiзно... надто пiзно, не повернути час назад,
I марно каятися слiзно, шукати в вiдчаї порад.
Отож, тримаймося стежини, яку нам сам Господь проклав,
Щоб вiн простив усi провини та нас за них не покарав.
Турбота про майбуття
© Copyright: Руслан Мамчак, 2010
Свидетельство о публикации №110042705962
Свидетельство о публикации №110042705962
Рецензии