Тепле Сонце ще свiтило,
А звiрята мали дiло,
Як тут Мiсяць появився
I по небу покотився.
Закотився вiн за гори,
Де живуть дiвчата спорi,
I забув про синє небо,
Що летiти далi треба.
I на свiтi потемнiло,
Тiльки свiтлячки свiтили.
Сумно стало всiм звiрятам,
Поховалися по хатам.
А була в цей день недiля
I сова тут прилетiла,
Щось шукала, щось хотiла,
I за гори полетiла.
Бачить, Мiсяць там нудьгує
I чекає на зозулю,
Щоб вона, як обiцяла,
Котрий час йому сказала.
I сова "прокуковала"...
Бо про час, вона все знала,
Полетiла низько-низько
I за рiг схопила Мiсяць.
Занесла його на гору, -
Далi вiд дiвчаток спорих.
З того часу Мiсяць - в небi,
I смiється сам iз себе.
Сова i мiсяць
© Copyright: Аркадий Ильчук, 2010
Свидетельство о публикации №110042705107
Свидетельство о публикации №110042705107
Рецензии
