Було...

.Осінній дощ закутав сонне місто,
Спустився вечір. Пустота. Пітьма.
Годинник на стіні так урочисто
Відмірює життя… Тебе нема.
В пустій квартирі тиша залягає.
Тут боляче і сумно. Я сама.
У роздумах: «Чи він мене кохає?»
Хоч знаю відповідь. Тебе нема.
А ще ж недавно я була така щаслива,
Бо ти був поруч. Ти – моє життя.
Але на місто опустилась злива,
І ти пішов. Лишилось забуття.
Я в темряві сиджу. Не треба світла,
Ні посмішок, ні жартів, ні жалю.
Я хочу бути тиха, непомітна,
Хоч серце ладне крикнути: «Люблю!!!»
Ти ж любиш іншу. Я це добре знаю.
Я втратила тебе, хоч ти був мій.
І хоч я досі ще тебе кохаю,
Та не порушу твоїх світлих мрій.
Ти любиш іншу – що ж, то будь щасливий.
Хоча ридає серце, я мовчу.
Ти вже не мій, я вже не твоя, милий.
Тож йди, не муч мене тебе прошу.
Осінній дощ закутав сонне місто,
Спустився вечір. Пустота. Пітьма.
Годинник цокає. А я вже вічно
Без тебе буду. Я одна. Сама.