Зозуля накувала...
У синім веснянім розмаї
В далекім дитинства краю
Зозуля мені накувала
Нелегкую долю мою.
Та мріялось так світанково...
І хтож-бо увагу звертав
На те,що колись загадковий
Мені тоді птах накував.
Та сталося так, як судилось...
Вже майже майнуло життя.
Пташине пророцтво здійснилось!
Нічому нема вороття.
Але, як то кажуть, не вечір.
Остання надія ще є.
Вона зігріва мої плечі...
Та десь знов зозуля кує.
Свидетельство о публикации №110042105882
Сліди замітають сніги забуття.
Все важче минуле згадати,
Змішались обличчя та дати ...
Непам'ять туманом накрила міста,
В яких промайнули давнішні літа,
Та в серці ні жалю, ні муки
Від тої гіркої розлуки ...
Я все ж намагаюсь в душі зберегти
До днів тих колишніх примарні мости.
Хоч безліч часу промайнуло,
Не сумно мені про минуле.
І доки стежина ще в'ється моя,
В майбутнє не кваплюсь заглянути я,
Куди б не закинула доля –
На все є на те Божа воля!
Владимир Мишурский 12.07.2019 10:00  Заявить о нарушении
Алевтина Гусева 12.07.2019 15:51 Заявить о нарушении
