О, люди, мені завжди хотілось,
Щоб ви щасливими були.
Більш думали, щоб в голові вертілось,
А не жили, як таргани.
Щоб доля тільки усміхалась,
Не відверталася від вас.
Людина так не переймалась,
Життя сприймала без прикрас.
Щоби гнівила менше Бога,
На душу не брала гріха.
В ділах була пересторога,
Тоді і буде менше зла.
Від злості люди подуріли,
Ведуть себе, як хижаки.
І совість зовсім загубили,
Пошились мов у дураки.
Схаменіться, бо навколо діти,
Який ви приклад їм надаєте.
Не можна нам так довго жити,
Ми всі щось робимо не те.
Я вірю – наступить прозріння,
Знов буде між нами добро.
І люди проявлять стремління,
Щоб зла у житті не було.
Прозрiння
© Copyright: Борис Мохонько, 2010
Свидетельство о публикации №110042105289
Свидетельство о публикации №110042105289
Рецензии
