Божев льна

Божевільна… Чи забута вона світами?
Божевільна… Чи затьмарені очі сном?
Чи печаль її поза людськими очами,
Чи забула вона, що то дійсність поза вікном.
Чи то очі затьмарені небом у бездні.
Чи душа її в світі не знайде уже каяття?
Що забрало життя не поверне ніколи,
Не згадає, яким воно було недавнє буття.
Чи розплакалось з болю утомлене серце,
Голова розболілась від горя й жалю.
Ось і вся її доля, що плаче надією звіра,
Що голодним у лісі розшукає здобич свою.
Чи немає на світі того, що було б їй миле?
Ні, немає. Залишилась тільки печаль.
Ні, немає. Бо ту, що так дбало зростила,
Загубила у прірві, у темній безодні, нажаль.
Божевільна. Чи хотіла вона спокою?
Не хотіла. Байдуже їй навіть  і власне життя.
Бо вона, не свідомо, невміло, вже стала такою,
Як в мережу ніч ясна зірка її майбуття.
Божевільна. Засмучені, стомлені днями очі
Безнадійне, неначе порожнє, опалене горем життя.
Стало раною в серці, і зранку до ночі
Опікає жалем оте вранішнє сонце буття.