* * *
Я чую твою сурму чарівну,
Ти кличеш тихо, трохи соромливо,
Ти звеш магічно, ніби маньячливо,
І я до тебе йду, як в дивину.
Ти кличеш голосом тендітним і прозорим
У мрійнім шелесті легендових дібров,
Серед озер замлілих неозорих
В свою шляхетно-гордую любов.
Зтуманів я, розм’ячився, як вогкість,
Обпеленав теплом твою весну,
Обняв так ніжно ранню недоторкність,
Щоб із краси не зколихнуть й росу.
Нас пелюсками вкрила твоя врода,
Лілеянням лілею я встеляв,
І тільки сумно плакала природа,
Бо я у неї квітку відібрав.
Павло Гай-Нижник
13 липня 1991 р.
Гай-Нижник П. Згадуй мене... Лірика кохання. - К., 2006. - С.47.
Гай-Нижник П. Смак свободи... Лірика життя. - К.: Вид-во "Цифра-друк", 2009. - С.68.
Я чую твою сурму чарiвну
© Copyright: Павло Гай-Нижник, 2010
Свидетельство о публикации №110041307037
Свидетельство о публикации №110041307037
Рецензии