Така поважна, і така проста,
Така далека і близька, водночас,
В очах привітно сяє доброта,
Неначе промінь світла, серед ночі.
Я вражений, до глибини душі,
Відкритістю такою й добротою,
Бо, хоч ми з Вами, як-не-як чужі,
Мені Ви не здаєтеся такою.
Хтось, звісно, скаже: це - самообман,
Хтось скаже, що такого не буває,
А ще: та ти логічно все розглянь:
Вас двох, неначе, прірва розділяє...
Вона - відома, грає у кіно,
Щодня нові виконуючи ролі,
А я б їм відповів усеодно,
Що з мене й дружби щирої - доволі.
Бо, хоч вона і - зірка, а проте,
Не задається ні не зазнається,
Серденько в неї - просто золоте,
А сміх, немов та річка, дзвінко ллється.
Тож, хай щастить, Поліно дорога,
Нехай здійсняться заповітні мрії,
Хай не тривожить серденько нудьга,
А розцвітає в ньому квіт надії.
Присвята Полiнi Войневич - актрисi театру й кiно
© Copyright: Руслан Мамчак, 2010
Свидетельство о публикации №110041106843
Свидетельство о публикации №110041106843
Рецензии