Листопад

       

Стихло.. Вітер наровистий втомленно гуде...
По деревам жовтолистим Листопад іде!
Ніч квапливо огортає золотий наряд...
Дощик пестить, обмиває, Осені обряд!...


Миє площі і діброви, степ, гаі, ліси...
Щоб промінням світанковим пломеніть Красі!
Та чому ж та Осінь грає на сумній струні?
Мабудь вранці розглядає пасмо сивини..


Вже поляг на змерзлі трави – наче зморшки лист!
Ні, Природа на вистави не загубить хист!
Лише промінець торкнеться – зміна незбагненна!
Осінь раптом посміхнеться – наче наречена...


Ніч, негода, - все минеться, Час – це тая ж вода!
Сонце завжди повернеться, завжди – вічна Врода!
Завжди вічним є кохання! Ти – в моєму сні...
Море, ніч, твоє мовчання..Плюскіт хвиль, пісні..


Там серед чужоі мови, була тая днина...
Там жаринко чорноброва, - стала ти єдина!..
Тому, не вгамують люди заздрісне зітхання..
Тому, я співати буду про своє кохання...


Хай дерева з вітром грають – сумноі, сумноі...
Мені ж радісно – я знаю – Ти моя, зі мною!

1978