Прилiг туман спочить на луки...

Приліг туман спочить на луки,
скрізь накружлявшись досхочу...
Дерева спраглі тягнуть руки,
з небес прохаючи дощу.
А там, де вже сади буяють
у розкоші весняних днин,
з безодні неба випливають
вітрила збуджених хмарин...
Як благодатний дощ проллється
в проміння сонця золоте,
веселка щиро засміється,
душа, мов квітка, розцвіте.
І зайвих слів тоді не треба...
Блищить смарагдами трава,
а промінь сонця ріже небо
і рідну землю зігріва.


квітень, 2010


Рецензии
Анютка, прекрасный стих, пейзаж чудесный строками! Образность на высоте!
С праздником! Пусть расцветает душа твоя самыми красивыми цветами!
Обнимаю тебя -

Наталья Шалле   07.04.2010 11:52     Заявить о нарушении
Ну, расхвалила!!! Но приятно... :))))))
Душа цветёт... А вот абрикосы зацвели не вовремя - очень резко похолодало и сильные ветры, пчёл нет...
С благодарностью и нежностью -

Анна Корниенко   08.04.2010 17:41   Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.