Мой сундучок. Из Степана Олийныка 1908 - 1982

Цвет лазурный на нём поистёрся давно.
А на крышке сосновой – обычный крючок…
И куда б ни попал я, при мне всё равно –
Мой попутчик и друг сундучок-старичок.

Ни за что никому не отдам – так он мил.
Если б вдруг он исчез, я жалел бы до слёз:
В двадцать третьем отец сундучишко купил –
И его на плечах в общежитье принес!

Говорил: «Береги и используй, сынок,
Здесь тебе – сухари, там – для книжек места».
Приходилось не раз мне носить сундучок
По квартирам чужим – то туда, то сюда:

С Молдаванки в Аркадию, снова назад
(Если лучший хотел подыскать «уголок»!).
Пачка писем, стихи, фотоснимки девчат,
Хлеб душистый отца – сундучок мой берёг.

С той поры до сих пор я люблю, как любил.
А с годами и в Киев его перевёз:
Ведь в Одессе отец его, помню, купил –
И его на плечах в общежитье принёс.

Разлучались мы с ним только раз на веку:
Занял место пера острый штык боевой,
Я ушёл на войну. И пришлось сундучку
Сиротливо остаться в каморке пустой...

Всё же встреча опять нам была суждена!
В час, когда захлебнулись фашисты в Днепре,
Я в сарае его отыскал у бревна
В нашем маленьком разворочённом дворе.

Смолкли пушки, когда я у всех на глазах,
Будто символ добра и как жизни симптом,
Через Киев сокровище нёс на плечах,
Ни кола, ни двора не имея притом.

…Сундучок – на него приглашаю взглянуть! –
И сегодня мне ближе, чем стол и диван.
И вся новая мебель должна подчеркнуть:
Всем вещам он в квартире моей – атаман!

Посмотрите, как он прислонился к стене!
Снова службу несёт он. Спасибо ему!
Мой отец в двадцать третьем купил его мне!
И его ни за что не отдам никому!
1970
Перевёл с украинского Анатолий Яни (Одесса)

МІЙ СУНДУЧОК

Синя фарба на ньому зітерлась давно.
На сосновому деці простенький гачок...
Де 6 не їздив і жив, при мені все одно —
Мій супутник і Друг, сундучок-старичок.

Ні за які дари не віддам його, ні.
Коли б зник він кудись, жалкував би до сліз:
В двадцять третім купив його батько мені
І на плечах своїх в гуртожиток приніс!

Говорив:— Бережи та обходься, синок,
Ось отут — сухарі, там книжки поклади...—
Потім безліч разів я носив сундучок
По квартирах чужих — то сюди, то туди:

З Молдаванки — в Аркадію, знову назад
(Коли ліпший «куток» підшукать собі міг!).
Перші вірші, листи, фотокартки дівчат,
Батьків хліб запашний—сундучок мій беріг!

Відтоді його й досі люблю, як любив.
Бо з літами і в Київ тому перевіз,
Що в Одесі мені його батько купив
І на плечах тоді в гуртожиток приніс!

Розлучалися ми тільки раз на віку:
Коли я, Ворошиловський мавши значок,
Воювати пішов!..
У кімнаті в кутку
Безпритульним зостався мій друг —
сундучок!

Та обом нам судилося стрітися знов!
В тій порі, як тонули фашисти в Дніпрі,
Я його між дровами в сараї знайшов
У розбитому нашім маленькім дворі.

Вбік на захід гармати гриміли ще десь...
Ну, а я, на ознаку життя і добра,
Ніс на плечах овій скарб через Київ увесь,
Бо, крім нього, не мав ні кола ні двора!

...Сундучок і сьогодні в моєму дому.
І здається, що інша вся мебля нова
У квартирі моїй — тільки «в поміч» йому,
А всьому, як то кажуть,— лиш він голова!

Біля столу мого він стоїть при стіні.
Як колись, свою вірную службу несе...
В двадцять третім купив його батько мені!
Тим-то був він і є — найдорожчий за все!

1970