Я

Якби раптом стала порою я року,
Була би я ранньою диво-весною,
Коли сонце вперше всміхається з неба
І враз прокидаються сплячі дерева.

Якби я могла би стихією стати,
Я стала б вогнем, що горить безупинно,
Що може теплом у мороз зігрівати,
Або як пожежа нестримно буяти.

Якби я коріння, мов дерево, мала,
Я б десь на галявині тихій зростала –
Зеленим струнким кипарисом би стала,
І юність, і грацію б світу являла.

Якби я, мов квітка, розквітла б весною,
То я гіацинтом була би яскравим,
Що всіх перехожих втішає красою
І пишну головку схиляє в пошані.

Якби я була би, мов музика ніжна,
Бетховена я би сонатою стала.
В чудовій мелодії цій дивовижній
І радість, і сум, і тривога б звучала.

Якби я художника стала творінням,
Я б «Бурю на морі» собою являла.
На ній – і надія, і страх, й нетерпіння,
І велич стихії, яка вирувала.

І в цім поєднанні і бур, і затишшя,
І радості, й суму, тривог і спокою –
Теперішня я, і така ж я колишня,
Й назавжди залишусь я, певне, такою.