Коли я розмовляю,ти-мовчиш,
Я в мрії поринаю,ти смієшся,
Якщо я зупиняюсь,ти ідеш,
Ми зовсім різні,так мені здається.
Ні,я не плачу-це виходить біль,
Я тут одна,а ти вже не приходиш,
Не ходить по квартирі друга тінь,
Бо ти ідеш,повз мене геть проходиш.
А все міняється,проходять дні,
Летять в задумі місяці і роки…
Були ми різні,так здалось мені,
Тому й не чую більш знайомі кроки.
Та й вже не поринаю в забуття,
Збулись мої обдумані надії,
Завжди повторюю собі: «Таке життя»,
А ти у нім залишишся,як мрія.
Тоб
© Copyright: Наталия Бенькалович, 2010
Свидетельство о публикации №110032708647
Свидетельство о публикации №110032708647
Рецензии