Око - вікно до скляної зозулі,
Мовчки відкрию...
Прозорість, тепло.
Птаха злітає в легені й парує,
І вилітає,
А там - нічого...
Шаття зі скла,
Летить і вирує,
Маленьке і прозоре,
Саме лише скло.
Скло вилітає а пташка вертає,
Сіла на серце й клює мов зерно.
Знаеє що ззовні саме нічого.
Та для зозулі не лишили повітря,
Не залишилось пташці надії і ідей.
Знає що жити ії лише в серці,
В серці семи мілліардів людей.
***
© Copyright: Мария Ивченко, 2010
Свидетельство о публикации №110031804823
Свидетельство о публикации №110031804823
Рецензии