Швидке окислення

Немає сил, нема жалю, нема бажань
Скінчилась доброта, краса поблідла
Я небеса молю щоби зійшов вогонь
Приємний й теплий, - що можеш дати ти
Я іскру маю, а тобі лиш серце принести
У вічну жертву залишилось
Але я не тиран живій душі
У чашу вже вино налилось
Напій смертельний піднести
І тихо випити до дна
Згоріти голосно дотла
Бо що згорить - не зогниє
А що гниє - вже не жиє
Усі поволі горимо... питання в тому лише де
Чи там , де білий сніг паде
Чи де пече червоний карлик
Я хочу, щоб усі згоріли, або здуріли - а я згорів
Бо поки ви палали - я дурів
Й не бачив того зла як ви гниєте
Уже тіла почали ваші розкладатись
Хробак брехні в холоджнім мозку копирсатись
А від душі й сліду нема
Лиш чорна і самотня пляма де образ був колись Адама
То ліпше б ви згоріли в одну мить й на небо полетіли
А я ходити буду по піску
І вилами писати по воді
Слова про моє щастя і хвилі ті глухонімі
Читати будуть у пітьмі слова про тебе
Іще шептати щось тобі нема потреби
І якось рано-вранці ти устанеш стрічати сонце
Сльозами вкрилося віконце
На протилежнім березі пустелі
Почуєш тихий плач на стелі
Про жорстокість, про життя, -
Не здатен я на справжнє почуття
Чекаю невблаганну смерть
Я вийду звідси геть
Не буде сил, жалю, бажань
Закінчиться любов - ланцюг моїх страждань
І тільки тиша в білих стінах під білим небом
На білих мінах я підірвусь, -
Згорю... Я - білий попіл, піднімусь
Я полечу, для мене вже немає меж
А ти мене вдихнеш і знову надихнеш...
Авжеж.
23.06.1999.