Дихай, мила! Не можна не дихати!
Насолоджуйся сенсом буття!
Ще не довго тримати укріплення,
Бо тримати його буду я.
Зовсім скоро, ще декілька років!
А до того скорботи свої
Позакладуй у скиньки з намистом
І у море, щоб ген де пливли!
Простели ж поки білую постіль
Та будинок увесь прибери.
Поспішає вже радість у гості.
Покоління нове вже росте.
Бачиш? Майже окріпли вже крила,
Щоб летіти у лоно небес,
Там де ти, де чекаєш з надією
З нами добрих та радісних днів.
Чарівна, неповторна та лагідна!
Стільки слів дарували тобі!
Ти нарождуй, аж поки збираємось...
Діти сонця та діти весни.
І до тебе, Вкраїно, долинемо!
І на руки піднімуть тебе!
І, нарешті, у небі, у синьому
Знов засяють ще очі твої!
Світ побачить тебе у шовковому
Недосяжному небі буття.
Не маленька вже дівчинка з поля -
Берегиня - Вкраїна моя!
Дихай, мила
© Copyright: Тэта Браян, 2010
Свидетельство о публикации №110031600912
Свидетельство о публикации №110031600912
Рецензии