In memory of my mother

(Translation of Ihor Pavlyuk "ПАМ`ЯТІ МОЄЇ МАМИ")

The woodland was inventing me and scattered
All coral-necklace beads of morning birds.
Though not a lord, a sonnet – fresh, unaltered
I am – the grass which wants to grief its hurt.

Blowballs… grandpa… a bullet in his shoulder.
My mother died. A fate gave me a smile.
A dog slept in the hands. I wasn’t older…
A little whiny vandal, just a child.

The past, a sickle in the sky set rusted.
A horse and I, two looks were crossed and met.
The past had passed. A sleep of lakes was busted.
It broke pink wings against the ice for that.

The straw is old. A fog stays weather-tainted.
Ancestors’ graves are washable by rains.
And something’s missing or not yet invented
In us, in comets, in who-rests-in-lanes.

My snowflakes, flames will eat you up! Don’t fly near…
My precious star, oh why you are so high?
Beloved one, dear, dove of palms, am I still here?
The following – eternal rest, no sighs.
 
The woodland, who are you – my grandpa, brother?
I am your bird flight to the South, a chart.
Return is soon – the one way or another,
Like temples` stairs, with a shambled heart.

10 March 2010

(Original text below)

Пам’яті моєї мами

Поліський край придумував мене,
Ранкових птиць розсипавши коралі.
Я не господар, а лише сонет
Трави, якій схотілося печалі.

Кульбаби й дід із кулею в плечах.
Померла мама. Доля усміхалась...
І спав старенький песик на руках
Маленького плаксивого вандала.

Минало все. Ржавів у небі серп.
А ми з конем вже поглядами стрілись...
Минало все. А грішний сон озер
Ламав об лід свої рожеві крила.

Стара солома. Вицвілий туман.
Могили предків миються дощами.
Когось іще, когось уже нема
Між ними, між кометами, Між нами.

...Мої сніжинки, нащо ж на вогонь!
Моя ж ти зоре, нащо ж так високо!..
Кохана, мила, голубе долонь,
Після такого – тільки вічний спокій.

Поліський край, ти дід мені чи брат?
Я – вирій твій. І не жалій, не сердься.
Вже скоро, скоро я вернусь назад,
Мов сходи храму, вичовганим серцем.