Спиш Тарасе... памяти Т. Г. Шевченка посвящается

Спиш  Тарасе  і  не  чуєш,
Про  що  люди  говорять,
Чим  живуть  і  кого  лають,
Про  що  лихословлять.
Та  іще.  Як  і  годиться,
Хвалять  все  на  світі,
Що  живуть,  неначе  в  казці,
І  ситі  й  одіті.
Що  живуть,  як  Ви  писали.
Як  батьки  веліли.
Люблять  всіх,  Один  –  одного,
І  тих,  що  в  могилі.
Свою  землю,  свою  працю,
Своє  небо  й  ниву.
І  свою  Вкраїну  неньку,
Що  нас  породила.
Один  –  одному  бажають,
Щиро  щастя  й  миру.
В  Бога  разом    всі  благають:
Захисту  і  віру,
Долі  щедрої,  одної,
Щоб  кожен  зрадівся.
Став  багатий,  ситний,  статний
Та,  щоб  не  журився.
Щоб  радів  від  праці  свої,
З  Богом  звеселився.
Дбав  за  менших  і  за  старших,
З  лихом  не  зустрівся.
Наче  й  все...

Глаголять  вправно.  Сміються,  радіють,
Світу  всьому    догоджають,
Себе  всюди    сунуть.
Де  б  не  кинув  Господь  оком,
Скрізь,  хоч  і  в  затінку:
“Раді”,  “люблячі”  і  “щирі”  -
Браття  українці.
Чи  на  захід.  Чи  до  сходу.
Чи  на  Північ,  Південь.
Скрізь,  до  обрію  морського
Знають  нашу  «піну»…

Наче  й  все,  є  у  великій, 
Сім’ї    вольній,  новій:
Статок,  радість  і  багатство,
Кров  ворожа  всохла…

Брешем!    Брешем  ми  Тарасе!
Як  все  остогидло.
Все  змінили  хитро  й  вправно,
Усе  підкорили.
Так  лукаво  повернули
Сходу  й  не  впізнаєш,
Де  брехня,  де  Божа  правда  -
Бо  її  немає!
Не  боюсь  цього  сказати...
Бо  один  Він  може,
Всім  на  світі  показати,
Де  Його  й  вороже.
Та  не  чують  і  не  бачать
Всі  ті,  що  охочі.
За  похвалами  й  багатством
Засліпило  очі.
Вже  не  бачать,
Що  не  гроші  та  лукаві  трюки
Тре  любити  і  служити,
Їм  життям  повіки.
Вже  не  чують  за  брехнею,
Совість,  й  з  нею  Бога.
Що  ж  нароблять  такі  діти
В  полі  чи  у  дома?
Марноту,  іржу  із  цвіллю,
І  тому  радіють...
Що  зростили,  той  продали,
Грішми  багатіють.

Усе  робим  лиш  за  гроші,
А  їх  все  нам  мало.
І  все  більше  в  них  охочих.
Що  вже  й  вимагаєм:
“Що  даси?  Що  буду  мати?
Якщо,  вийду  з  хати?               
Позачинюю  всі  двері,
Й  буду  вирушати?”
Чи  до  поля,  до  майстерні,
Офісу,  контори…
Головне,  відбути  вправно,
А  не  дбать  за  землю.
А  там,  вивчено  і  звично:
Спишем  та  набудем,
Візьмем  те,  що  нам  належить;
За  поля  і  луки,
За  Дніпро,  моря,  озера,
За  вугілля  й  руди,
За  бори,  повітря,  землю
За  що  ще  забули?

Нащо  ждати  милість  Божу,
Всі  ж  беруть  усюди.
Тре  за  себе,    вправно  дбати,
Ще  й  рідню  велику!
Що  ж?    лукавому  не  зв’яжеш, 
Рота.  аж  до    віку.

А  ти  спи...  Тобі  ж  співають,
Що  багатство  набувають.
Багатіють  як  пани,
Наче  бідними  були.
Ті  пани,  панами  й  стали,
Батраки  ж  у  вольність  впали,
Пить,  гулять  поки  є  сили  -
Скільки  ж  тої  України?
Продамо,    розбагатієм,
Проп’ємо  і  зубожієм.

Спи...  Пестливі  наші  оди:
Благочестя  і  свободи,
Не  дарунок,  а  образа,
Гріхи  наші  і  проказа.
Не  дорослі  в  Батька  діти,
Все  не  можуть  зрозуміти.

Спи  Кобзарю...  Твоя  слава  –
Правди  нашої  оправа.
Підростем,  прозрієм  може?
Де  своє,  а  де  вороже.
А  ти  спи...  Або  ж  молися!
Й  на  тім  світі  не  журися.
Не  усіх  зманила  воля,
Закула  в  свої  окова,
Є  і  зрячі  і  чутливі,
Просять  в  Бога  на  всіх  милість.
Їх  підтримай,  силу  дай,
І  в  молитвах  сповідай.
Не  кидай  свого  ти  слова,
Браттям  рідного  такого.
Не  дамо  тобі  спочить.
Підкажи:”  Як  далі  жить?”
Щоби  мати  Україну,
Одну  славу,  одну  віру,               
Одну  землю,  одну  долю,
Одне  щастя  й  одну  волю,
Одну  благість  у  Отця,
Аж  до  самого  кінця!   
 

Перебуваючи  у  духовнуму  зрінні    під  час  святкового  мітингу  біля  пам’ятника  Кобзарю  9  березня  2003року.

ПОДАНО СКОРОЧЕНО.