Хроника

Мала,  я  до  тебе  весь  час  приписуюсь.
Ти  маєш  рацію:
Купить  револьвер  -  і  мужності  не  забракне!
В  життя  ж  не  бракує!..
Більш  того,  вистачає  її  цілком  на  те,  щоб  ця  стара  сука  весь  час  нагадувала  нам  про  непутящість,
Про  навскосні  дороги,  якими  просуваємось,
Про  затьмарене  алкоголем  дихання,
Про  розбиті  вікна...

Отак  і  спимо  з  тобою:
Пойобані  совковськими  стерепотипами.

Наші  друзі  -  шлюхи,  одинокі  трамваї,  бездомні  пси,  розідрані  кросівки.
А  ми  п'ємо  вино  і  палимо,  палимо,  палимо...
І  не  тільки  цигарки,  а  й  мости  із  дійсністю.

На  ранок  -  я  знову  з  тобою.
Спимо  -  ні,  спали  -  ні.
Не  мабуть,  а  найвірогідніше  (умру),
Бо  до  біса  хвора  (на  любов).

А  ти  в  мене  все  одно  є.

І  сльози  мої  -  то  прості  та  дрібні  солоні  діаманти.
Ми  найбагатші  в  світі.
Правильно  соціально  орієнтовані  громадяни  печуться  новим  податком  на  життя,  а  ми  -  відсутністю  розуміння.

Мовчу,  дихаю  через  вікно.
Мовчання  все  ж  робить  своє  холодне  та  байдуже  діло:
Воно  робить  очі  мої  вічно  мокрими,
Зап'ястя  -  чорними  від  спеченої  крові  з  віршів,
А  існування  -  прозорим,  майже  непомітним.

Кава,  бита  чашка  і  сіра  буденність  на  дні.
Дякую.