Блуждая в утреннем дожде укр

Немає більше болі і страждань,
Залишився лиш дотик на прощання,
Тебе вона хотіла не кохать,
Напевне ти не справдив сподівання.
Вона тебе забула назавжди
І викреслила з списку абонентів,
Адже розбив всі мрії ти її
Лиш не забуде вона радісних моментів.
Вона тебе хотіла позабуть,
Та ти залишив їй рубець в душі.
Не може вона лиш тепер збагнуть
Прогулюючись в ранішнім дощі.
Чого ти досі, ще не збагнув
Що ввесь цей час ти їй так боляче робив,
Напевне ти її просто не цінив.
Про її серце просто позабув.
Навіщо ти продовжив муки ці,
Чого ти ось відразу не пішов?
Блукаючи у ранішнім дощі,
Її ти погляд віднайшов.
Вона лише посміхнеться тобі,
І скаже лише жалібне: «Привіт!».
Блукаючи у вранішнім дощі
Тоді побачиш тихий ти одвіт.
Ти зрозумієш скільки болю причинив,
А воні терпіла! Не стерпів
І що було просто запитав,
Цим ще більше болю їй завдав.
Ти не знав, що вона мстивою була,
Вона ось так швидко вже ушла.
Після цього ти ночами не міг спать,
Думав як провину залатать.
А коли придумав вихід той,
Ти її шукав та не знайшов.
Вона просто зникла назавжди,
Адже ти розбив надії всі її.
Десь далеко, там на чужині,
Залатує вона сердечні рани ті,
Я вірю в неї вийде це колись,
А ти із муками совісті борись.
Адже вона знає, що хороший ти,
Просто виявилося, що сліпий
Розумієш, що кохаєш ти її
Та вона убігла назавжди.
І ось пройшло нещасних десять літ,
Вона поважна приліта додому,
І ось той рейс, і ось її приліт,
І ти повівся зовсім по-дурному.
Ти думав, що пробачила вона,
Але вже за таке не пробачають,
Я вип’ю келих цього білого вина
За те щоб люди все завчасно помічали.
Щоб не робили вони більше цих дурниць,
А я не вказувала на помилки їм.
Адже історія печальною була,
І винуват в ній був лиш тільки він.