І знову вечір синьоокий
В крижиннолезовім цвіту
Висмоктує прозорі сльози
Зірок закоханих в весну.
Цей колір невблаганносталий –
Незмінновічний зореяд
Зав`южиних вогняним жаром
Далекопросторних Плеяд.
Це зорепадний зоресмуток,
Льодовосизий та німий,
Це незабутньо-незабутий
Солоністю набряклих вій…
А там, внизу, снугають люди
У світлі жовточревім фар,
Та кутають убогі груди,
Ховаючи блідий пожар.
***
© Copyright: Анна Черненькая, 2010
Свидетельство о публикации №110030308795
Свидетельство о публикации №110030308795
Рецензии