Уже сто днів холодні мої руки
І замерзають з кожним днем міцніш.
Безглуздими здаються серця стуки,
А душу роз’ятрив мій власний ніж.
Вже соту ніч заснути неможливо,
Тремтять вуста, шукаючи тепла.
Крізь морок ночі я шукаю диво,
Та у вікні цеглини замість скла.
Вже сто світанків мене будить тиша,
Сто вечорів руйнуються в пітьмі.
Здається, моє серце вже не дише,
Бо за бажанням власним у тюрмі.
20 січня 2010
100
© Copyright: Мария Кобылинская, 2010
Свидетельство о публикации №110030308585
Свидетельство о публикации №110030308585
Рецензии