Занадто дика, зовсім не ручна.
І зв’язана лиш із своїм сумлінням.
Тепер холодна, зовсім крижана.
Чи звикну до нового потепління?
Така тонка, чуттєва, мов струна.
Чужа тобі, лише своя віднині.
Вже не небесна, а лише земна,
Молитись буду у своїй святині.
Розбита вщент, і склеєна слізьми
Могутніми і сильними безмежно.
За мрії день лягатиму кістьми,
Бо надто вперта і необережна.
Проста, та неповторна як зоря.
Така слабка, але занадто сильна.
Як королева, та без короля,
Така самотня, та занадто вільна!
25.01.10
Занадто
© Copyright: Мария Кобылинская, 2010
Свидетельство о публикации №110030308518
Свидетельство о публикации №110030308518
Рецензии