О Боже мій, яка вже я стара!
Вже топчуть ряст мої онуки...
Не за горами вже моя пора
іти до Вічності-розлуки...
Як важко залишати звичний рай,
де поряд з щастям йде страждання!
Де жевріє зорею небокрай
і сонце рве пласти туманні...
Де водограї, ріки і моря
дзвінким огорнуті серпанком,
а щедрістю малинова зоря
всю землю заливає ранком...
Де пахощі дощу, землі і трав
лоскочуть, зваблюючи, тіло...
...В життєвих бурях й спалахах заграв
життя коротке пролетіло.
Це Господом дароване життя -
як промінь сонця на світанні...
Це перший крик жаданого дитя
і ніжність першого кохання...
Дай, Боже праведний, терпіння й сил!
Задовольни моє прохання -
як янгольських відчую трепет крил -
всім посміхнутись на прощання...
16 лютого, 2010
Роздуми в день народження
© Copyright: Анна Корниенко, 2010
Свидетельство о публикации №110021602420
Свидетельство о публикации №110021602420
Рецензии
Стих нежный, чистый.
Возражаю против прощальных интонаций.
Ольга Чепельская 21.02.2010 03:01 • Заявить о нарушении
Возражаю против прощальных интонаций.
Ольга Чепельская 21.02.2010 03:01 • Заявить о нарушении
Возражения принимаются. А всё равно червячок точит...
Спасибо Вам, Ольга, за отзыв! Ценю Ваше мнение.
Анна Корниенко 21.02.2010 19:45 Заявить о нарушении
Спасибо Вам, Ольга, за отзыв! Ценю Ваше мнение.
Анна Корниенко 21.02.2010 19:45 Заявить о нарушении
На это произведение написано 9 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.