Великi Сорочинцi

Давно було це, ще й прадіди дідів були малі,
Життя як зароїлось у нашому селі.
Краснопіль – так село у ті роки звалось,
І хтозна як людям у нім тоді жилось.
Ярема Вишневецький в цих землях панував,
Богдан Хмельницький доки поляків не прогнав.

В гетьманщину село Сорочинці вже звалось,
То й сотня козаків Сорочинською назвалось.
Село Павло Апостол у ті часи придбав,
А син його Данило тут церкву збудував.
Миколу Гоголя в цій церкві похрестили,
Батьки й не відали, що Велич народили.

Було село й Нероновичи звалось,
Але не довго, бо не прижилось.
І добрі дні знало село, і так таки не дуже,
Але ж живе село на радість нам, мій друже.
На весь Світ ярмарок Сорочинській гримить,
Ой, добра ж музика на ярмарку звучить.

Село наше на річці Псьол стоїть,
На кручі церков сонечком блищіть.
А як садки в селі весною зацвітуть,
Хіба в Раю така краса ще може будь.
То вже ж вгадайте строчку на кінці,
Наше село …