Чар вник у темряв

дивно розуміти, що ти не той за кого себе видавав

Що ти не чародій у темряві, якій береже довкілля..

мені все зрозуміло, що твої руки тремтят від нашої душі..

все перевернулось сьогодні, саме у той час
коли хмари лишили свій подих на аркушах...

там є фрагменти з нашого сьогодення...
там не тільки память, та безмежне пізнання...
там є ті, хто володіє словами, ті хто захоплюють твої рани..
там була навіть я, але зараз.. у цю хвилину, залишаю цей будинок..

цю темряву, та мовчанна наодинці...

я буду кричати, так... але голос мій далеко...
понад всім, що є на землі.

від у сутінках... у жалкому світі фантазії та реальності

яка страждає на перебір меланхолії у стані швидкого падіння в холерізм...
я навіть помітила собі частину, коли ти написав: цілую...

авжеж... це було так давно, аж занадто, щоб бути правдою в цей час.

я шаную вітер, він дає мені свободу далі йдти...
без тебе.. коли тебе нема.. та й не було...

лише погляд холодного та суперечливо боягуза...
заставив мене стільки писати..
в тіх мемуарах, які інколи янголи прочитують...

хтось з них кричить та плаче...
але мені не все рівно, що мої очі перестали тебе бачить...
я відчуваю як хвилини наближаються, я сніг замерзає серед думок моїх..

тільки сни мене розуміють... вони відчувають твій жах..
твоє серце доси відбиває мою руку...

тяжко звертати увагу на особливість наших думок,
навіть якщо вони будуть постійно занотовуватись в цілому шкарпетку...
навіть, якщо я буду згадувати твій голос.. в мене його не існує..

одна залишилась.. та муза моя.... мелодії.. та память..