Щасливі люди, що кохати вміють,
І цінувати можуть те життя.
Свою любов і почуття цінують,
Від самого початку до кінця.
Навколо нас вирує вся природа,
Пробуджується все, бо йде весна.
В весняні вечори лише тривога,
Тремтить в чеканні замріяна душа.
Чекатиму тебе біля калини,
Яка стоїть самотньо за селом.
До неї пролягають дві стежини -
Закохані ідуть до неї вечірком.
Калина ягоди червоні наливає,
Дарує ніжність їм, красу.
І про закоханих все знає,
Людей чарує за версту.
Ідуть до неї вже роками,
Це місце стало мов святе.
Гілки пов’язують стрічками
З надією, що щастя принесе.
Зморена душа
© Copyright: Борис Мохонько, 2010
Свидетельство о публикации №110020204741
Свидетельство о публикации №110020204741
Рецензии