Ось я знов біля рідного дому,
Теплий вечір мене зустріча,
І пливе, розливається в ньому
Соловейкова пісня дзвінка.
Тихо спить верболіз за лугами,
І буяє весна з краю в край,
Переповнює душу вінками
П’янких запахів м’яти і трав.
Небо синє лежить, ніби море,
Місяць шле з вишини свій привіт,
І лукаво всміхаються зорі,
Оставляють комети свій слід.
Я іду по долині тихенько,
Ноги м’яко ступають в росу,
Завмирає на мить соловейко,
Зачарований в рідну красу.
Скоро хату свою я побачу
І усміхнену матір свою,
І я з радості стану, заплачу,
Поклонюся я їй і скажу:
"Добрий вечір, матусю рідненька,
Прийми гостя у хату свою," —
І ми підемо з нею тихенько,
Не порушивши вічну красу.
1969 р.
Ось я знов бiля рiдного дому
© Copyright: Николай Жук, 2010
Свидетельство о публикации №110012603514
Свидетельство о публикации №110012603514
Рецензии
Николай. Очень красивые, трепетные строки.
Столько нежности к красоте родных мест.
Очень затронуло.
Спасибо.
С уважением Надежда.
Надежда Гуренко 07.08.2017 00:03 • Заявить о нарушении
Столько нежности к красоте родных мест.
Очень затронуло.
Спасибо.
С уважением Надежда.
Надежда Гуренко 07.08.2017 00:03 • Заявить о нарушении
Благодарю, что прочитали это стихотворение. Все мы (или большинство) вышли из села. Или, по крайней мере, любим природу.
Николай Жук 07.08.2017 10:33 Заявить о нарушении
Николай Жук 07.08.2017 10:33 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.