Все кудись летить навколо нас.
І ми втомились в цьому ритмі жити.
Лише безсоння зупиняє час,
Щоб ми могли хоч трішки відпочити.
А ми від нього хочемо втекти,
Тому, що скористатись ним не вмієм.
Безсоння боїмось як самоти,
Його як самоту не розумієм.
Допоки ми ще зовсім молоді,
Безсоння нас відвідує нечасто.
І згадує про нас лише тоді,
Коли живем в очікуванні щастя.
А як відзначим літній ювілей,
Нема потреби дуже поспішати, -
Безсоння дане нам як привілей,
Щоб нас життям удосталь навтішати.
А хтось і день проспить, і ніч проспить,
І не збагне через буденну звичність,
Що сон - всього одна коротка мить,
Безсоння ж - то така маленька вічність.
Впервые стихи были размещены в моем альбоме http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=8820
Безсоння дане нам як привiлей
© Copyright: Валентина Попелюшка, 2010
Свидетельство о публикации №110012200635
Свидетельство о публикации №110012200635
Рецензии